“Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.Але хіба це життя?”

“Але чи можна заховатися від кохання, якщо воно не сонце, навіть і не хмара, а частинка тебе? Від себе не утечеш.”

“Мужніми, безтурботними, насмішкуватими, дужими — такими нас хоче бачити мужність: вона ж бо — жінка і любить завжди тільки войовника.Ви мені кажете: «Важко нести життя». Та нащо б вам здалася ваша гордість уранці й ваша покірність увечері?Життя нести важко, але не прикидайтесь такими розніженими! Всі ми прекрасні в'ючні осли та ослиці.”

“Я люблю дивитись старі фотоальбоми, з фотами із 40—50-х років, де ці чуваки, веселі й короткострижені, обов'язково посміхаються в камеру, у військових або петеушних формах, з простими і потрібними всім речами в руках — розвідними ключами, фугасними гранатами, чи на крайняк — макетами літаків, діти великого народу, прапороносці, бляха-муха, куди це все поділось, совок видавив із них все людське, перетворивши на напівфабрикати для дяді сема, ось що я думаю. В кожному разі я весь час помічаю, з якою ненавистю і відразою вони дивляться на власних дітей, вони на них полюють, відловлюють їх у глухих коридорах нашої безмежної країни і їбашить по нирках важким кирзовим чоботом соціальної адаптації. Ось така ось річ.”

“І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється...”

“...І кохання прощає все, і коханим прощається майже все...”