“Я люблю дивитись старі фотоальбоми, з фотами із 40—50-х років, де ці чуваки, веселі й короткострижені, обов'язково посміхаються в камеру, у військових або петеушних формах, з простими і потрібними всім речами в руках — розвідними ключами, фугасними гранатами, чи на крайняк — макетами літаків, діти великого народу, прапороносці, бляха-муха, куди це все поділось, совок видавив із них все людське, перетворивши на напівфабрикати для дяді сема, ось що я думаю. В кожному разі я весь час помічаю, з якою ненавистю і відразою вони дивляться на власних дітей, вони на них полюють, відловлюють їх у глухих коридорах нашої безмежної країни і їбашить по нирках важким кирзовим чоботом соціальної адаптації. Ось така ось річ.”

“Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.Але хіба це життя?”

“— Смажені афролакси в помідоровій підливі з грибами, вуджені скраклі, нуджені прецлі і збуджені струдлі…”

“Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має? Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають,— Ні долі, ні волі! З нудьгою та з горем Жупан надівають, А плакати — сором. Возьміть срібло-злото Та будьте багаті, А я візьму сльози — Лихо виливати; Затоплю недолю Дрібними сльозами, Затопчу неволю Босими ногами! Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти!”

“Я счастлив жестокой обидою,И в жизни поxожей на сон,Я каждому тайно завидуюИ в каждого тайно влюблен.”

“Дельфин: Мне пора на работу.Женщина: А что у тебя за работа?Дельфин: Я вожу такси.Женщина: А где твое такси?Дельфин: Это очень маленькое такси. Его трудно заметить.Женщина: Весьма трудно.Дельфин: Вот почему я здесь и занят поисками. Это мое такси я называю "ледяным органом". Вот так.Женщина: Это, что, такси, которое водят в холодильнике? Поэтому тебя так интересует лед?Дельфин: Разумеется.Женщина: Но как ты там помещаешься? Ты же не влезешь в холодильник.Дельфин: Нет.Женщина: Вот-вот.Дельфин: На самом деле я не таксист.Женщина: Так я и думала.Дельфин: Я сантехник.Женщина: Сон-техник? А где твоя техника?Дельфин: В ящике.Женщина: А где ящик?Дельфин: Он очень маленький.Женщина: Наверно, в холодильнике, да?Дельфин: Не-е-ет! В лампе!Женщина: А ты хоть знаешь, для чего нужны лампы?Дельфин: Знаю, чтобы сантехники хранили в них свои сны.”